Ожиріння ― це медичний стан, який виникає, коли людина має зайву вагу або жир в організмі, що може вплинути на її здоров’я. Лікарі зазвичай припускають, що людина страждає ожирінням, якщо вона має високий індекс маси тіла.
Індекс маси тіла (ІМТ) ― це інструмент, за допомогою якого лікарі визначають, чи має людина відповідну вагу для свого віку, статі та зросту. Вимірювання поєднує зріст і вагу.
ІМТ від 25 до 29,9 вказує на те, що людина має надлишкову вагу. ІМТ 30 і більше свідчить про те, що людина може страждати ожирінням.
Інші фактори, такі як співвідношення розміру талії та стегон, співвідношення талії та зросту, а також кількість та розподіл жиру на тілі також відіграють певну роль у визначенні того, наскільки здоровою є вага людини .
Якщо у людини є ожиріння та надмірна вага ― це може збільшити ризик розвитку ряду захворювань, включаючи метаболічний синдром, артрит та деякі типи раку.
Метаболічний синдром включає сукупність таких факторів, як високий кров’яний тиск, діабет 2 типу та серцево-судинні захворювання.
Однак, незважаючи на давно встановлені ризики для здоров’я, останніми десятиліттями спостерігається постійне зростання рівня ожиріння у всьому світі. Одне дослідження показало, що між 1980 і 2015 рр. Поширеність ожиріння подвоїлася в більш ніж 70 країнах і неухильно зростала в більшості інших. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у 2016 році понад 650 мільйонів дорослих людей мали ожиріння.
Основною задачею для дослідників стала можливість відрізнити вплив генетики від впливу способу життя на прогресування ожиріння та його вплив на здоров’я.
Група дослідників з відділу досліджень ожиріння в Університеті Гельсінкі у Фінляндії, вивчали 49 пар однояйцевих близнюків, які не мають однакових показників індексу маси тіла. Саме таким чином можна було виключити генетичні фактори ожиріння.
Однояйцеві близнюки мають однаковий генетичний склад. Вони переживають майже однакові умови в утробі матері і зазвичай мають дуже схоже виховання. Це означає, що відмінності між близнюками у дослідженні виникли внаслідок впливу їхнього середовища чи способу життя в дорослому віці. Вчені опублікували свої висновки в журналі Cell Reports Medicine.
Спочатку дослідники взяли у добровольців проби крові та біопсії жиру або жирової тканини та тканини скелетних м’язів.
Потім вони використовували різні молекулярні методи для аналізу транскрипції генів, вироблення білків та обробки метаболітів у двох типах тканин. Ключовим висновком було те, що активність мітохондрій―електростанцій клітин ― знижується в м’язовій та жировій тканинах людей із ожирінням. Зміни були більш помітними в жировій, ніж у м’язовій тканині. Тим часом спостерігалося також збільшення запалення в тканинах у близнюків із ожирінням, порівняно з їх більш худими братами та сестрами.
Зміни жирової тканини, але не м’язової, були пов’язані з несприятливими наслідками для здоров’я, включаючи жирову хворобу печінки та резистентність до інсуліну ― стани, пов’язані з розвитком діабету.
“Якщо мітохондрії порівняти з двигуном автомобіля, можна сказати, що вихідна потужність зменшується із збільшенням ваги”, – пояснює старший автор, професор Кірсі Пієтілайнен, також з університетського відділу досліджень ожиріння. Дослідники вважають, що ці недостатньо ефективні мітохондрії виробляють більше шкідливих активних форм кисню або вільних радикалів, які викликають запалення.
“Мітохондріальний двигун з низьким рівнем потужності може також генерувати токсичні вихлопні гази, які можуть спричинити запальний стан жирової тканини і, отже, початок захворювань, пов’язаних з ожирінням”, – пояснює професор Пієтілайнен.
“Що здивувало, так це те, що мітохондріальні шляхи в м’язах не були пов’язані з цими несприятливими наслідками для здоров’я”, – додає вона.
Ще однією помітною знахідкою було те, що мітохондрії в жировій та м’язовій тканинах осіб із ожирінням були менш ефективними при розщепленні певного типу амінокислот. Ці кислоти є будівельним матеріалом білків. “Ця знахідка мала особливе значення, оскільки знижений розпад цих амінокислот та підвищена концентрація в крові також були безпосередньо пов’язані з переддіабетичними змінами та накопиченням жиру в печінці в попередніх дослідженнях-близнюках”, – говорить професор Пієтілайнен.
Поки що остаточні висновки цього дослідження робити рано, адже при ньому враховувалися лише результати на час проведення дослідження, а не в динаміці. Але експерименти триватимуть.